Структура коефіцієнту запасу
| Основним принципом інженерної справи й інженерного розрахунку є умова неруйнування. Відповідно до принципу діюче в споруді (конструкції) найбільше зусилля за час його служби повинне бути менше або, у крайньому випадку, дорівнювати найменшому можливому за цей час граничному опорові матеріалу конструкції. Микола Станіславович Стрілецький був першим, хто відмітив що виконання вказаної нерівності можна передбачати тільки з визначеною часткою ймовірності. У своїй невеликій за обсягом, але виключно змістовній роботі «Основы статистического учета коэффициента запаса прочности сооружений» [1], він обґрунтував висновок, що йдучи статистичним шляхом, вивчаючи і зіставляючи факти роботи однорідної групи споруд і матеріалу в конструкціях, можна установити закон появи цих факторів і екстраполювати цей закон на майбутнє, якщо мати для цього достатні підстави. Побудова графіків функцій он-лайн доступна кожному бажаючому. Структура коефіцієнта запасу у вигляді добутку співмножників названа канонічною структурою коефіцієнта запасу. Така структура зручна тим, що число співмножників у ній завжди може бути встановлене в залежності від ходу дослідження. Ця структура найбільше відповідає практиці розрахунку, відповідно до якої специфічні випадки роботи конструкції і матеріалу традиційно оцінюються коефіцієнтами, що входять у розрахунок у вигляді співмножників. Так, якщо треба врахувати небезпеку втрати стійкості гнучкого стержня, вводиться коефіцієнт поздовжнього згину. Якщо необхідно врахувати небезпеку утоми, повзучості, тривалого опору і т.д., вводяться відповідні коефіцієнти зменшення несучої здатності при утомі, повзучості і т.д. Усі ці коефіцієнти мисляться як співмножники загального коефіцієнта запасу. Однак не слід прагнути до надмірного збільшення числа коефіцієнтів, тому що ефективність такого збільшення в значній степені погашається помилками визначення кожного з них. Відзначимо при цьому, що більш загальні коефіцієнти, що залежать від великого числа факторів, більш стабільні. До того ж висунута методика не вимагає великого числа коефіцієнтів. Рекомендується об'єднати коефіцієнти в три групи: 1) група режиму навантаження (коефіцієнт k1); 2) група умовностей розрахунку (коефіцієнт k2); 3) група стану споруди (коефіцієнт k3). Істотну особливість цих груп являє те, що вони можуть розглядатися незалежними одна від одної. Дійсно, якщо прийняти, що стан споруди визначається звичайним і споруда експлуатується без особливих обмежень, умова експлуатації (режиму навантаження), метод розрахунку і фактичний стан споруди зовсім незалежні один від одного і можуть вважатися обставинами, що не мають кореляційних зв'язків (за термінологією математичної статистики або теорії ймовірності). Пічугін С.Ф. Методика граничних станів і нормування навантажень: Недоліки методу допустимих напружень | |
| Просмотров: 2287 | | |
Коментарі до Структура коефіцієнту запасу, обговорення та відгуки: | |