16:00 Колір і матеріал в інтер’єрі | |
| Колір і тектоніка інтер’єру Тектоніка інтер’єру – це ясно виражена взаємообумовленість внутрішнього простору і конструкцій, його утворюючих, що відображає за допомогою архітектурних форм характер рівноваги діючих в конструкції сил, специфічні властивості матеріалів і спосіб будівництва. Але тектоніка – не тільки вираження конструктивно-технічного змісту, але і композиційний принцип. За допомогою кольорових співвідношень тектонічна форма – просторова, площинна або об’ємна – може бути доповнена, покращена або оптично змінена у відповідності з архітектурним задумом. Колір може сприяти виявленню змісту конструкції у відповідності з загальною композиційною ідеєю. Масивність або напруженість несучих елементів можуть бути охарактеризовані кольорами з визначеними асоціативними властивостями. Роль кольору полягає у вирішенні таких задач: • зробити більш наочною загальну тектонічну структуру простору і її масштаб, досягти єдності конструктивно-просторового задуму і кольору, підкреслити або ілюзорно змінити ритм конструкцій – вертикальних і нахилених опор, арок і т.д.; • зробити саму конструкцію більш зрозумілою, виділити її основні елементи, виявити взаємодію несучого і несомого, підкреслити характер статичної рівноваги і спрямованість діючих сил, зробити наочним гармонійний або антагоністичний принцип зв’язків між архітектурно-художньою формою і конструкцією; • візуально полегшити або зробити важчою форму, ілюзорно змінити її розміри, пропорції, положення, прогін; • виділити особливо виразні в естетичному плані конструктивні елементи. Таким чином, перш за все необхідно, використовуючи засоби і закономірності кольорової композиції, виявити тектонічну просторову структуру інтер’єру. Колір і тектоніка стіниІсторичні умови породили трактовку стіни як символу ізоляції і замкненості. Розвиток стінових поверхонь як основного мотиву інтер’єру з переважанням маси над простором було вже притаманне єгипетській храмовій і ассирійській палацовій архітектурі. Особливо підкреслювалося значення стіни в інтер’єрі Відродження. Враження замкненості простору створювалося за допомогою замкненості контуру стін і посилювалося їх вирішенням в одному насиченому кольорі, з сильно профільованим карнизом. Єдиний поверхневий фактурний насичений колір стіни, кольоровий фриз, пояс або горизонтальна тяга стверджували своєю неперервністю значення стіни і одночасно підкреслювали замкненість, ізольованість простору, його форму і реальну величину. Стіна – це масивний конструктивний елемент, що виконує несучі і огороджуючі функції і являє собою однорідну структуру поверхні із каменю, цегли, бетону або інших матеріалів. Кольоровий тектонічний образ інтер’єру на прогресивних етапах розвитку архітектури завжди відповідав саме такій трактовці стіни і простору. Яскравим прикладом принципово іншої трактовки можуть бути помпейські фрескові розписи пізнього римського періоду і барокова концепція ілюзорного прориву площини стіни мальовничим зображенням глибоких пейзажних або архітектурних перспектив. Стіна за тектонікою буває цільною і монолітною або розчленованою різними способами. Це класична тридільна система членування за висотою (Стародавня Греція, Стародавній Рим); членування, обумовлені використанням визначених конструкцій; членування, пов’язані з характерними особливостями конструктивного або оздоблювального матеріалу і т.д. У минулому частіше всього внутрішні поверхні стін розчленовували по вертикалі на три частини в співвідношенні висот 1/3 (панель), 1 (основне поле стіни), 1/4 (завершення). Величина стискаючих зусиль в монолітній стіні в її нижній, середній і верхній зонах не однакова. Ця важлива в архітектурному аспекті обставина відображалася в зорових образах, в тому числі і в кольоровому. Незалежно від способу і матеріалу обробки поверхні стіни нижня панель майже завжди виконувалася в темних тонах або темніше поля стіни при загальному світлому оздобленні. Поле стіни повинно бути світлішим за нижню панель, а вінчаюча частина – світліше поля. Таке просторове розташування, коли світлі і легкі кольори знаходяться в верхній зоні, а більш важкі і темні – в нижній, виправдовується психологічно, виглядає природно і звичайно. Визначеність верхньої і нижньої межі стіни досягається за рахунок різниці між ними за матеріалом, кольором, фактурою і умовами освітлення денним та штучним світлом. Плінтус, цоколь або нижня панель виконуються близькими за кольоровим тоном до підлоги або темніше її. У ранній помпейській архітектурі бере початок прийом тридільного розподілу стіни багатокольоровим розписом. За допомогою малюнка і кольору архітектор намагався виявити несучу, вінчаючу і несучу частини, тобто підкреслити тектоніку стіни. У пізній помпейській архітектурі виникає прийом ілюзорного руйнування площини стіни. Окрім тридільного кольорового розподілу стіни нерідко використовувався і подвійний з відмовою від нижньої панелі або від вінчаючої частини. Значення стіни як монолітної вертикальної опори і огородження підкреслюється також і ступенем відмінності її кольору від кольору підлоги і стелі. Стіна може бути як світліша за підлогу, так і темніша від неї та стелі. Ле Корбюз’є в інтер’єрі Роншанської капели наполегливо зосереджує увагу на товщі стіни, її об’ємності і монолітності (на справді вона порожниста). Багаторазово застосовується прийом зорового поглиблення і без того глибоких віконних амбразур.  Однокольорове і особливо світле фарбування стін і стелі ілюзорно збільшує простір і висоту приміщення. Але при цьому стіна, непомітно переходячи в площину стелі, втрачає свою матеріальність. Повне ілюзорне усунення стіни досягається за рахунок її оздоблення дзеркалом. | |
|
| |
Обговорення Колір і матеріал в інтер’єрі - 24 Квітня 2012, коментарі та відгуки: | |