Микола Даміловський: інженерна та архітектурна спадщина

Микола Олександрович Даміловський (1880-1942) належить до того покоління, яке будувало Україну в буквальному сенсі: вокзали, депо, водогони, каналізаційні станції, прибуткові будинки. Його ім'я сьогодні знають переважно за креслярським приладом, хоча інженерна спадщина значно ширша. Розглянемо її з практичного боку: що саме він спроєктував, з чого будував і що з його прогнозів справдилося.

Київські будинки та громадські споруди

Самостійну практику Даміловський почав 1911 року, після роботи в майстернях професора Оберемського та Олександра Вербицького. До того встиг попрацювати в відділі «Путей и строений» Київського трамваю і практикантом на будівництві Полтавського земства у Василя Кричевського, тобто пройшов школу двох різних напрямів: інженерного й стилістичного.

У Києві за його проєктами зведено два прибуткові будинки, які й досі стоять:

• двадцятиквартирний будинок М. Міхельсона на вулиці Євгена Чикаленка, 23 (1913-1914);
• тридцятиквартирний будинок Київського доброчинного товариства в садибі Сулимівських закладів на Круглоуніверситетській, 6 (1914-1915), у формах класицизму.

Окремий пласт, це громадські та промислові об'єкти: будинок друкарні на Михайлівській, 22, будівельна частина кабельного заводу, реконструкція театру «Російської драми» з новою сценою й усіма конструкціями. 1913 року він керував будівництвом Всеросійської виставки в Москві, а 1914-го звів Київську міську очисну каналізаційну станцію.

Після руйнувань громадянської війни Даміловський очолив відновлювальні роботи в Києві: ангари, зала «Інтимного театру», гараж Дарницького мототрамваю, клуб заводу «Більшовик», Палац праці на Банківській за проєктом академіка Щуко і близько тридцяти зруйнованих та напівзруйнованих житлових будинків.

Залізнична архітектура: від Одеси до Рівного

Найбільший обсяг робіт пов'язаний із залізницею, і саме тут масштаб найкраще видно. З 1909 по 1915 рік він інженер технічного відділу управління будівництва лінії Одеса-Бахмач, з 1915 по 1918 головний архітектор управління будівництва лінії Гришине-Рівне, а далі до 1929 року головний архітектор департаменту нових споруд Міністерства шляхів сполучення України.

Для розуміння: це не окремі будівлі, а типологія цілої лінії. Архітектор такого рівня мусив одночасно тримати в голові вимоги до пасажирського вокзалу, до паровозного депо з його прогонами та воротами, і до житла для залізничників.

Інженерні мережі міст

Ще один напрям, який рідко згадують, це міська інфраструктура. Даміловський спроєктував і збудував водогін для Кривого Рогу (1927) та Білої Церкви (1928), причому повністю: усі інженерні, гідротехнічні й громадські споруди комплексу. Йому ж належить проєкт фабрики для Кривого Рогу.

Разом із київською каналізаційною станцією 1914 року це складається в послідовну картину: людина, яка однаково впевнено працювала і з фасадом, і з насосною станцією.

Лінійка Даміловського

Прилад, який зробив його ім'я впізнаваним серед креслярів. Лінійка Даміловського, або рейсшина Даміловського, слугує для викреслювання перспектив паралельних прямих різного напрямку, коли точка їх перетину на лінії горизонту виявляється «недоступною», тобто лежить далеко за межами аркуша.

Задача побудови перспективи з винесеною за поле креслення точкою сходу, це класична проблема архітектурного рисунка. До появи комп'ютерного моделювання її вирішували або графічними побудовами з допоміжними масштабами, або спеціальними приладами. Даміловський запропонував саме інструментальне рішення, і воно закріпилося в практиці настільки, що увійшло в історію під його прізвищем.

Що він передбачив у матеріалах і конструкціях

У стилістиці Даміловський працював у формах українського модерну. Але цікавіше інше: його прогнози щодо будівельного виробництва справдилися майже повністю.

• Високоякісна облицювальна цегла. Передбачив, що київське будівництво неминуче перейде на неї.
• Профільована керамічно-глазурована плитка, кольорова майоліка. Орнаментальні вставки, панно й рельєфи як частина фасадного рішення, а не декор, доклеєний згори.
• Збірні залізобетонні конструкції. Спрогнозував їх впровадження в будівельне виробництво задовго до того, як вони стали основою індустріального домобудування.

З 1931 року він старший науковий співробітник Київської філії інституту будівель, де розробляв тему «Збірно-розбірні житлові будинки». Тобто від прогнозу перейшов до практичної роботи над збірним житлом. Останні роки життя присвятив комунальному будівництву, зокрема темі санітарного сміттєспуску.

Окремої згадки заслуговує альбом «Проекти з сільського будівництва» 1926 року, 66 аркушів проєктів для українського села. Даміловський був одним з його авторів разом з Олександром Вербицьким, Володимиром Безсмертним, Всеволодом Обремським і Козловим, за редакцією Дмитра Дяченка. Випадок показовий: український модерн тут пропонували не для міського прибуткового будинку чи вокзалу, а для звичайної сільської забудови, від хати до громадських будівель. Альбом можна переглянути в нашому каталозі.

Серед друкованих праць: «Альбом проектів будівель у колгоспах» (1929, у співавторстві з Д. М. Дяченком), стаття «Архітектура і будівельні матеріали» в журналі «Соціалістичний Київ» (1936) та «Про матеріали і конструкції житлових будинків» (1938).

Школа

З 1911 року Даміловський викладав у Київському політехнічному інституті. Наприкінці 1918 року брав участь у створенні першого в Україні Архітектурного інституту, де був професором геодезії, згодом будівельного мистецтва й частин будівель, і заступником першого керівника Дмитра Дяченка. Далі викладав у Київському художньому інституті (1921-1938) та Київському інженерно-будівельному інституті (1930-1937), де завідував кафедрою будівельної справи.

Входив до Товариства українських архітекторів разом з Олександром Вербицьким, Василем Кричевським та Іполитом Моргілевським. Про іншого представника цього кола ми писали в матеріалі про Опанаса Сластіона та його архітектурний спадок на Полтавщині.

Помер 21 березня 1942 року в окупованому Києві, похований на Лук'янівському цвинтарі.

Джерело фактажу: стаття «Даміловський Микола Олександрович» у Вікіпедії, доступна за ліцензією CC BY-SA. Світлина: суспільне надбання (PD-Ukraine).